Село Гошів: Останні острівці життя у царстві забуття
У межах проєкту «Забуті» команда «Суспільне Житомир» продовжує досліджувати долі сіл Житомирщини, що поступово зникають з карти. Цього разу увага зосереджена на селі Гошів, що на Овруччині. Колись густонаселений осередок, сьогодні він переживає драматичний спад, залишивши лише сотню мешканців, переважно літнього віку.
Від тисячі до сотні: сумна статистика вимирання
На початку 1990-х років у Гошеві проживало понад тисячу людей. Однак розпад місцевого колгоспу на початку 2000-х став початком кінця для села. З того часу населення скоротилося до трохи більше трьох сотень. Анатолій Барановський, один з корінних мешканців, з гіркотою констатує: «Тут все закинуте, ніхто тут вже не живе. Тут як хата, так і через хату немає населення. Все повмирало, всі, хто міг, повиїжджали». Ця тенденція призвела до закриття магазину на околиці, адже для кого вже торгувати, коли людей майже не залишилося? Школи так само зачиняються, а населені пункти перетворюються на хутори, як це було в давні часи.
У 2024 році останніми учнями покинула стіни школи, що проіснувала 60 років. Діти змушені щодня долати 12 кілометрів до Овруча, щоб здобути освіту. Це лише один із численних прикладів того, як інфраструктура села не витримує демографічного спаду.
Надія на «Дивоцвіт» та власне господарство
Попри гнітючу картину, село не здається. У Гошеві досі працюють два магазини, фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП) та сільська рада. «Село старається жити. Ось і ми залишилися жити», – ділиться надією Лідія Барановська, дружина Анатолія.
Подружжя Барановських – приклад незламності. Вони прожили разом 33 роки, виховали двох дітей, які зараз працюють та навчаються у Житомирі та Києві. Самі ж Анатолій та Лідія вирішили залишитися на рідній землі. Їхнє господарство – це цілий маленький світ: свині, кури, качки, індики та теля. Останні п’ять років вони активно займаються бджільництвом. «Мої дід з бабою тримали бджоли, і в мене також з’явилося бажання цим займатися. Хоча насправді цим усім займається мій чоловік. Я тільки йому допомагаю», – розповідає Лідія.
Крім того, вони обробляють понад три гектари землі, вирощуючи зерно, займаючись сінокосінням та городництвом. Частину продукції родина залишає для себе, а решту продає. «Хоча і важко працюємо, але нам подобається. Люблю вирощувати квіти. Співати люблю», – ділиться Лідія.
Її любов до співу знаходить вираження у місцевому народному колективі «Дивоцвіт». Раніше ансамбль мав значно більше учасників, але з зменшенням кількості мешканців, скоротилася й кількість охочих співати. «Це дуже прикро для нас. Гине село. Люди виїжджають, бо немає де працювати, немає роботи людям», – констатує Лідія.
Проєкт «Забуті» започаткований «Суспільне Житомир» у 2025 році. Він вже здобув відзнаку «Суспільний код» як найкращий регіональний проєкт. Наступний епізод, що вийде 16 вересня, розповість про село Брідок на Звягельщині.