Інтервʼю з актором Житомирського академічного обласного театру ляльок Олександром Кондратовичем.
Чому за всіх президентів України культура завжди була в злиднях? Чому на «велику реконструкцію» кошти є, а на зарплати акторам – ні? Чому у всьому світі культуру активно дотують, а в Україні знищують? Про це в гострому інтервʼю з актором Олександром Кондратовичем.
Олександр Кондратович – це багатогранний, надзвичайно проникливий та пластичний актор, в якому елегантно поєднується драматична та лялькова складові творчості. Органічний у будь-якій ролі. Фахівці відзначають його хореографічні та вокальні здібності, що додає вишуканості в виконанні вистав театру ляльок. Олександр блискуче виконує поєднання танцювальних та вокальних партій з професійним веденням ляльок у виставах. Кожен з його образів унікальний та запамʼятовується, тому Олександр має багато прихильників серед глядачів. Колеги говорять, що актор – чудовий партнер, з яким завжди комфортно та приємно працювати. Професіонал своєї справи.
20 хвилин: Сьогодні місцева влада залишила акторів житомирських академічних театрів без заробітної плати та відправила у відпустку за власний рахунок майже на місяць. Яке у вас ставлення до того, що зараз відбувається з культурою в нашій країні?
Олександр Кондратович: Насамперед, важко це раціонально аналізувати. Ми з колегами здивовані, що зараз культура під час війни в занепаді. Навіть під час Другої світової війни культура займала провідні позиції у суспільстві. Проте сьогодні вся культурна сфера знаходяться у стані занепаду. Це пов’язано з тим, що не виділяється достатньо коштів на її підтримку, оскільки для держави це наразі «не на часі». Дивує, що коли воювали наші діди, культура була на часі, а зараз – ні.
20 хвилин: У газетах, які зберігаються в архівах, зазначається, що в Житомирі під час періоду німецької окупації у Другій світовій війні функціонували два театри: один розташовувався у будинку Житомирської філармонії, а інший — на Михайлівській вулиці. Також працювали клуб та кінотеатр.
Олександр Кондратович: Під час Першої та Другої світових війн культура була потрібна, вона відігравала важливу роль, оскільки робила людям свято хоча б на певний період.
До речі, ніхто не висвітлював те, що Житомирський академічний ляльковий театр був першим театром в Україні, який їздив з ляльковими виставами під час АТО в Донецьку область. Вистави театру радували та відволікали дітей від тяжких реалій військових дій на сході країни. Однак виникає парадоксальне питання, чому театр, який демонстрував сміливість та підтримку в складний час, тепер змушений зупинити свою діяльність?
20 хвилин: Багато ваших колег поїхали працювати за кордон ще до повномасштабної вторгнення та вже після. Вони не збираються повертатися. Чи не вважаєте ви, що інших працівників культури держава також підштовхує виїжджати за кордон?
Олександр Кондратович: Культура завжди була «не на часі», за часів всіх президентів. Працівники культури (хореографи, музиканти, актори) завжди їздили заробляти в інші країни, оскільки різниця в заробітній платі в Україні та за кордоном суттєва. Наприклад, якщо музиканти отримують в Житомирі 6000-10000 гривень, то в Німеччині вони можуть отримати 1500-2500 євро. Така ж ситуація з акторами. У нашій країні протягом багатьох років недооцінювалась робота наших працівників та загалом наша культура. За кордоном їхні працівники отримують значно більше, у два-три рази, ніж наші українські діячі культури. З цього і випливає, чому багато талановитих працівників культури вибирають виїхати зарубіжжя, де їхні здібності більше цінуються та винагороджуються відповідно.
20 хвилин: Хочу нагадати, що частина акторів житомирського театру виїхали за кордон після повномасштабного вторгнення, зокрема це жінки з дітьми. Наразі вони дають концерти по всій Європі та збирають гроші на ЗСУ. Вони збирають повні зали, оскільки мають дуже високий виконавчий рівень.
Олександр Кондратович: Погоджуюсь. Скажу так, я навчався в Житомирському училищі культури і мистецтв імені Івана Огієнка. Я вважаю, що пʼятнадцять років тому освіта була набагато краща, ніж зараз. Можу пояснити, коли я навчався, ми виконували партитури «Цвіте терен» у вісім голосів, зараз студенти виконують у чотири голоси, оскільки не вистачає людей, тобто бажаючих займатися культурою.
Я також закінчив Київську академію керівних кадрів культури та мистецтв за спеціальністю «Режисер шоумасових програм», але, на жаль, цей диплом я використовував лише коли ставив бакалаврську та спеціалістську роботи.
20 хвилин: Зазвичай європейські, американські, канадські театри отримують дотацію від держави або від інших джерел, наприклад: спонсорів, меценатів тощо. Майже 80% бюджету театру це не збори від квитків, а саме дотаційна програма.
Олександр Кондратович: Я з вами згоден. Театр завжди підпорядковувався дотаціям. Якщо є дотації, буде театр. В мене завжди виникає питання, чому на реконструкції та ремонт є кошти, а на сам театр немає? Чому виникає така ситуація?
Ми, працівники культури, працюємо роками, даруємо радість дітям, а в результаті не можемо отримати ті кошти, які заробили.
Житомирський та Львівський академічні театри ляльок мають один ідентичний план. Але населення відрізняється, також роль грає туристичний спектр. Чому, попри виконаний план, працівники Житомирського академічного театру ляльок стикаються з проблемою відсутності заробітної плати? Заробивши гроші та віддавши їх в бюджет області, працівники не мають змоги отримати кошти за свою роботу.
20 хвилин: Як працівники житомирських театрів забезпечують своє життя, враховуючи низьку заробітну плату та цю ситуацію?
Олександр Кондратович: Дякую за це питання. Це питання актуально для всіх працівників житомирських театрів, оскільки всі працюють не лише в театрах, тому що заробітна плата актора дуже маленька та не є достатньою для забезпечення життя, а тим паче для утримання родини. Я, як актор за ставкою, маю за сумісництвом пів ставки сценічного машиніста.
20 хвилин: Хочу пояснити, що сценічний машиніст працює для того, щоб змонтувати та допустити виставу до виконання.
Це дуже кропітка робота. Офіційна зарплата актора майже мінімальна, наразі цих коштів не вистачає для повноцінного утримання родини. Більшість моїх колег, окрім роботи в театрі, працюють аніматорами та шукають додаткові джерела доходу та займаються різними сферами діяльності для того, щоб заробити.
Олександр Кондратович: Скажіть, будь ласка, чому за часів незалежності нашої країни весь цей період часу культура завжди ходить в злиднях?
На мою думку, культура завжди була «каменем спотикання» для політиків. Культура – це ж не тільки музика, творчість; культура стосується навіть землеобробки. Хочу нагадати, без культури немає суспільства та України. Тому поважайте поважайте та розвивайте її, а не знецінюйте.
Поліна Овсяна