Джерело: ukrinform.ua
Вони кажуть, що не можуть сидіти вдома, спостерігаючи за подіями в Україні. Цього разу американські волонтерки перебуватимуть у Житомирі три тижні. Тут вони донатять на важливі справи, долучаються до волонтерських ініціатив. Кореспондентці Укрінформу вдалося поспілкуватися з американками, які прагнуть бути корисними Україні.
ПЛЕТУТЬ СІТКИ, СОРТУЮТЬ ГУМАНІТАРНУ ДОПОМОГУ
Зустрічаємося з американськими гостями біля приміщення, де працює ініціатива «Незламні». Вони усміхаються, тиснуть мені руку, знайомляться. Помічаю, що в одязі та прикрасах кожної з жінок є українська символіка.
Заходимо до приміщення, й вони одразу беруться за плетіння маскувальної сітки. У когось це вже добре виходить, а хтось – тільки вчиться під керівництвом житомирських волонтерок.
Гостей супроводжує голова правління благодійної організації «Фонд громади Житомира» Жанна Соловйова. За її словами, волонтерки прилетіли літаком у Європу, потім дісталися Львова, а звідти – Житомира. Традиційно вони приїхали не з порожніми руками. Цього разу привезли сім валіз допомоги.
Жанна Соловйова
Зокрема, це сучасні карбонові системи зовнішньої фіксації для лікування переломів, які передали Житомирській обласній клінічній лікарні ім. О.Ф. Гербачевського. Такі системи є хорошою альтернативою металевим апаратам Ілізарова, адже легкі, міцні та менш травматичні. Минулого року медзаклад отримав від волонтерок зі США партію допомоги вартістю понад 3 млн грн.
– Американські волонтерки приїздять до нас із 2023 року. Це – їхній третій візит. Перебуватимуть у Житомирі три тижні. Минулими вихідними ми з ними поїхали в Озерне, де долучилися до прибирання в магазині, що постраждав унаслідок атаки російського дрона. Волонтерки також зібрали гроші для власниці цього закладу, аби підтримати її. Вони долучаються до сортування гуманітарної допомоги на складі нашого фонду. Окрім того, допомагатимуть «Бабусиному батальйону», для якого привезли швейні машинки, а ще – плестимуть сітки й прибиратимуть, – розповідає Жанна.
Чую, як одна із американських волонтерок просить, аби їм увімкнули музику, бо під неї маскувальна сітка плестиметься скоріше. Жанна вмикає на телефоні пісню «За териконами», текст якої написав український військовослужбовець Михайло Стасула. Каже, що це – їхня улюблена композиція. Помічаю, що жінки, зосередившись на роботі, підспівують українською: «За териконами, за териконами…».
“Я – ТУТ, БО ХОЧУ ДОПОМОГТИ, ЧИМ МОЖУ”
Підходжу до волонтерки у кепці з написом «З Україною в серденьку». Також помічаю наклейку на її телефоні «I stand with Ukraine». Це – Меріта Келловей із Каліфорнії. Упродовж 25 років вона була політикинею. Жінка ділиться, що їхня з сестрою бабуся родом із Києва.
Меріта Келловей
– Я вдруге в Україні. З огляду на те, що зараз відбувається в моїй країні, не можу сидіти вдома і сконцентруватися на чомусь позитивному. Тому вирішила сфокусуватися на Україні і таких чудових людях, як ви. Я – тут, бо хочу допомогти, чим можу. А ще прагну зустрітися з різними українцями, аби зрозуміти, що ви зараз переживаєте. Ви запитуєте, чи не страшно мені в Україні? Ні, я не боюся, бо не боїтеся ви. Ви віддані своїй країні та перемозі. Це все додає мені сил, – говорить Меріта.
Навпроти зосереджено плете сітку її сестра Тама Адельман. Вона – теж із Каліфорнії. Жінка розповідає про себе, й на її очах з’являються сльози, коли згадує, що вона була медсестрою під час війни у В’єтнамі.
Тама Адельман
– Моя війна закінчилася у 1973 році. Вважаю, що ті, хто пройшли через війну, мають допомагати, бо знають, що це таке. Коли я плету сітку, вкладаю в неї свої молитви, – ділиться волонтерка.
Тама усміхається, показуючи свої синьо-жовті браслети, патріотичну кепку з квітами та в’язаний светр. Каже, що це – від українців, і такі подарунки вона дуже цінує.
“МОЄ СЕРЦЕ БОЛИТЬ ЗА УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ”
Кеті Еванс із Каліфорнії працювала в галузі освіти. Вона говорить, що не боїться обстрілів, бо фокусується на тому, що приїхала в Україну допомагати. Раніше Кеті була в Румунії й працювала з медичною командою, яка опікувалася біженцями, збирала гроші на турнікети.
Кеті Еванс
– Тут я можу спілкуватися з людьми, робити фото. Потім розповідаю про це в Каліфорнії. Цілком підтримую свою подругу Таму, яка говорить, що в нинішній ситуації не можна просто спостерігати, а треба діяти, – каже Кеті.
Уперше в Україну приїхала Бетті Месенгейл із Невади. Вона з усмішкою говорить, що плести маскувальну сітку їй складно, але цій справі можна навчитися. Волонтерку мотивує те, що сітка допоможе українським воїнам.
Бетті Месенгейл
– У житті я займалася різним: була перукаркою, водійкою автобуса, доставляла вантажі. Та передовсім я – мама, і моє серце болить за ваших дітей. В Україні – чудові люди, й моя душа прагне вам допомогти, – ділиться Бетті.
За словами волонтерки ініціативи «Незламні» Наталії Силко, упродовж минулого року організації вдалося передати ЗСУ 258 маскувальних сіток. Загалом до цієї справи залучені семеро людей. Вона зауважує, що військові постійно потребують сіток і щоразу дякують, коли їх забирають.
Наталії Силко
ГОСТИНЦІ ДЛЯ «БАБУСИНОГО БАТАЛЬЙОНУ»
Далі їдемо з американками до волонтерок із «Бабусиного батальйону». У їхньому маленькому приміщенні кипить робота, адже жінки шиють футболки, флісові штани та білизну для військових.
Подруг зі США тут зустрічають теплими обіймами та посмішками. Мовний бар’єр зовсім не перешкоджає щирим емоціям та словам вдячності.
– Ми дуже вдячні волонтерочкам зі США, з якими познайомилися минулого року. Коли вони завітали до нас і побачили, який об’єм роботи ми виконуємо нашими старенькими швейними машинками, були в захваті. Тоді ці жінки дали нам кошти на тканину, а потім перераховували на Фонд громади Житомира, який купував нам необхідні матеріали, – розповідає керівниця житомирського відділення Всеукраїнської благодійної організації «Турбота про літніх в Україні» Таїса Войцеховська.
Таїса Войцеховська
За її словами, згодом американські волонтерки повідомили, що звернулися до швейцарського виробника швейних машинок, аби допомогти житомирським «бабусям». Він пішов їм назустріч, і цього разу в Житомир привезли дві сучасні машинки.
– Це – диво, а не швейні машинки. Вони сенсорні, можуть вишивати і фактично безшумні. Не передати словами, які ми вдячні за такий подарунок, – додає пані Таїса.
Разом із «Бабусиним батальйоном» американські волонтерки розпаковують ще одну валізу. Там чимало потрібних речей для шиття, а також подарунків.
Після зворушливого спілкування Меріта, Тама, Кеті та Бетті передають житомирським ентузіасткам і гроші, щоб вони продовжували шити для воїнів необхідні речі.
Ірина Чириця, Житомир
Фото авторки