«На сцені — Володимир Шинкарук!». Так 40 років поспіль глядач оплесками зустрічав відомого композитора, барда, поета й письменника Володимира Шинкарука.
10 років тому оплесками митця проводили востаннє…. Через 10 років голос метра знову зазвучав зі сцени. У запису…
Володимир Шинкарук запрошував до виступу академічну хорову капелу «Орею», співав дуетом зі своєю донькою та зізнавався: дві найважливіші пісні він написав не зі своїми колегами, а з дружиною. І ці дві найважливіші пісні — Ірина та Федір Шинкаруки.
«Володимир Федорович викладав у нас фольклорну дисципліну. Щоразу це були не просто лекції, а навчання критичному мисленню, вмінню аналізувати й шукати баланс думок», — згадує колишня студентка Володимира Шинкарука Ірина Степаненко.
«Спогад наче дотик до серця» — вечір памʼяті, який зібрав рідних, близьких та друзів родини Шинкаруків. У світлинах «оживають» моменти яскравого, творчого життя митця. З-поміж них — онукотерапія. «Він жив онуками», — каже донька Ірина й виділяє серед світлин ту, де онуки з дідусем і яскравою квіткою. «Нам цінне це фото… Після смерті батька рослина більше не зацвітала…»
«Краще запалити одну свічу, ніж все життя жити у темряві», — казав Володимир Шинкарук. І він запалював. У студентах — вогники, у родині — багаття, у глядача — незриме світло, яке зігріває й досі. Яке у часи великої темряви спонукає запалити свічу, єдину для всіх, єдину Переможну.
Фото — Леонід Шевчук
Джерело: Житомирська міська рада
Джерело: https://zt.20minut.ua/