На стадіоні «Спартак Арена» триває I тур гри. Тут змагаються вісім команд зі всієї України. Завтра на них чекає II –III тур, а півфінальна та фінальна гра відбудуться вже в суботу.
«Радію тому, що це відбувається вже п’ятий рік поспіль. Найголовніше – позитивні емоції, які зараз відчувають діти. Бажаю їм отримати багато позитиву упродовж цих трьох днів. Впевнена, що переможе найсильніший!», – заступниця міського голови Марія Місюрова.
«Сподіваюся, кожен з вас добре проведе час та поб’є власні рекорди, а ці змагання стануть однією з найяскравіших подій літа! Видовищної вам гри!», – начальниця управління у справах сім’ї, молоді та спорту Ірина Ковальчук.
«Дмитру було лише 18, коли він пішов на фронт. Веселий, відкритий, сміливий хлопчина… В його батальйоні його називали Дімчиком, бо він був наймолодшим. Він віддав своє життя за нас з вами, заради того, щоб діти навчалися, грали в футбол, щоб батьки пишалися їхніми досягненнями. Світла пам’ять всім хлопцям, які загинули за нашу Батьківщину, слава і честь тим, хто зараз боронить Україну», – каже бабуся Героя Людмила Рудь.
Сестра-двійнятко Дмитра Анастасія Рудь згадує: «Дмитро завжди мріяв про мужню спеціальність. Він був дуже розумний – добре знав математику, грав в шахи, в футбол. Добрий, щирий, чесний, справедливий… Він не вступив до військового інституту , як мріяв, і добровільно пішов служити у морську піхоту. Тоді дуже рідко його бачила. Ми вчилися разом, сиділи за однією партою, ділили одну кімнату… В мене було чудове дитинство, та шкода, що в 20 років все обірвалося».
Пряма трансляція змагань – за покликанням: https://www.youtube.com/watch?v=dZwEfAXxKLA.
Довідково:
Дмитро Сергійович Рудь народився 23 січня 1998 року у Житомирі. Із трирічного віку після втрати обох батьків Дмитра та його сестру-двійнятко Анастасію виховували бабуся та дідусь.
У 2015 році Дмитро закінчив житомирську спеціалізовану школу № 20. Футбол та малювання були одними з основних його захоплень. Картини Дмитра, який вчився малюванню у гуртку, виставляли на виставках у недільній школі при Свято-Михайлівському соборі, яку Дмитро відвідував 11 років.
У 2016 році 18-річний Дмитро добровольцем пішов на фронт. Служив стрільцем-санітаром 503-го окремого батальйону 36 окремої бригади Морської піхоти.
Дмитро вчився у автодорожньому коледжі, але як тільки йому виповнилося 18 років, він покинув навчання і пішов воювати. За розповідями бабусі Дмитра Людмили, онук змалку мріяв про кар’єру військового і ще в школі швидше від усіх збирав та розбирав автомат.
У серпні 2022 року Житомирський об’єднаний міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (ОМТЦК та СП) на своїй сторінці у мережі Facebook написав про те, як Дмитро рятував своїх побратимів.
У Дмитра була можливість навчатися у Львівській військовій академії, але він відмовився, бо поспішав на передову до побратимів, бо, як він вважав, саме там він потрібен.
Загинув Дмитро 16 травня 2018 року поблизу Водяного на Донеччині під час обстрілу позицій ЗСУ з боку незаконних збройних формувань так званих “ДНР” та “ЛНР”. Поховали воїна 18 травня 2018 року на Смолянському кладовищі Житомира.
Указом Президента України № 189/2018 від 27 червня 2018 року Дмитро Рудь був нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).
Джерело: https://zt.20minut.ua/