Джерело: berdichev.biz
Ігор Бакановський відомий у Бердичеві підприємець. Серед нових успішних бердичівських підприємців є чимало молодих людей та людей середнього віку, котрі змогли заробити статки важкою щоденною працею та своїм розумом, вміло орієнтуючись у жорстокому світі бізнесу.
Серед них варто виділити 38-річного Ігоря Бакановського. Він розпочав свою підприємницьку діяльність ще у 2010 році, і зараз його фірма по переобладнанню мікроавтобусів є однією з найвідоміших не лише в Житомирській області, а й по всій Україні та за корлоном. До того ж Ігор Бакановський має активну життєву позицію, постійно допомагає Збройним силам України та навіть створив разом з однодумцями Громадську організацію «Гурт розумних і міцних», яка вже більше року працює на благо регіону та бере активну участь у громадському житті.
Ми змогли зустрітися з бердичівським підприємцем та активістом щоб почути, як йому вдалося досягнути успіху. Та дізнатися, наскільки важко виживати бізнесу у маленькому містечку, особливо – під час війни.
– Скільки років вашій фірмі, і як виникла ідея взагалі зайнятися бізнесом?
- Спочатку я працював в обленерго у складі рейдової бригади – ми займалися боротьбою з розкраданням електроенергії. Через певний період я зрозумів, що це не моє, і вирішив піти в бізнес. Звернув свою увагу саме на автомобільну сферу, адже вона мені була близька. На той час місто Бердичів було справжньою столицею переобладнання, дуже затребуваною була послуга з переобладнання мікроавтобусів з вантажних на пасажирські. Багато підприємців займалися перегоном автомобілів з-за кордону, які в подальшому продавалися по всій Україні.
– З чого починали, якими були перші кроки?
- Я діяв поступово. Працював на офіційній роботі і потроху готувався розпочати свою підприємницьку діяльність, щоб працювати нас себе та давати роботу іншим людям. Напрямок переобладнання дійсно здавався перспективним, адже у місті вже працювало більше десятка таких фірм та була значна кількість спеціалістів? Швеї, закрійники зварювальники та обшивщики різної кваліфікації (які в силу певних обставин втратили роботу на інших фірмах) або працювали «по халтурах», або йшли в цеха на низькооплачувану роботу. Ще навіть не відкривши фірми, я почав вкладатися у рекламу. Маючи певні заощадження, у вихідні я їздив по крупних українських авто ринках, спілкуючись з людьми та розповідаючи про свою фірму та послуги.
Паралельно роздавав свої візитки з контактними даними. Більшість співрозмовників реагувало схвально, потім нарешті пішли перші дзвінки. Я почав набирати персонал на роботу та нарешті орендував приміщення. Шукав робітників переважно по рекомендаціях знайомих. Одразу попереджав майбутніх працівників, що фірма у нас молода, не розкручена, тому можливо спочатку не буде такої заробітної плати, як на інших обшивках. Але наголошував, що це тимчасово.
– Скажіть, Ваш бізнес запрацював одразу і почав приносити прибуток, чи були певні труднощі?
- Коли пішли перші машини, спочатку було дуже важко. Ми робили свої перші помилки, десь навіть працювали собі у збиток, але виходили з ситуації та залишалися на плаву. Навіть інструмент брався в оренду, не був можливості одразу все купити. З часом машин стало більше, працівники набралися досвіду, стали працювати швидше та професійніше. Та я розумів, що розслаблятися рано – про мою фірму мають знати всі, тільки тоді буде результат.
Для мене було важливо бути на слуху. На вихідних я не сидів на місці, а так само їздив по авто ринкам. У мене не було вільного часу, який я міг би провести з сім’єю. Івано-Франківський ринок, Луцький авто ринок та інші – і так по всій Україні. Паралельно давав рекламні оголошення в столичні газети та в засоби масової інформації інших обласних центрів. Це дало свої результати, і фірма поступово почала суттєво набирати оберти. Стало більше машин, більше робочих місць. Змогли нарешті придбати весь комплект інструментів, що теж покращило роботу. Я брав якістю та ціною: висока якість виконання робіт плюс низька ціна з мінімальним заробітком для мене та для фірми. Завоював гарну репутацію не тільки серед клієнтів, а й серед робітників. Стало легше знаходити цінних спеціалістів, адже вони знали, що тут нормально ставляться та не обманюють по грошах. Через кілька років я зрозумів, що майбутнє за Інтернетом, і став активно владнатися саме в інтернет-рекламу. Це дозволило охопити набагато більшу аудиторію клієнтів не лише з України, а й з-за кордону. До нас приїжджали з Росії Білорусі, Молдови, Німеччини та багатьох інших країн світу.
– Ваша фірма працювала виключно з мікроавтобусами чи були інші цікаві проєкти?
- Дійсно, на відміну від інших фірм, ми з задоволенням бралися за ризиковані проекти, не пов’язані з автомобільним ринком. Наприклад, якось мені подзвонили клієнти з Одеси, та попросили обшити… літак. Це був Кукурузник з легендарного покоління літаків АН 2 П – їх в Україні залишилося лише п’ять.
Спочатку приїхав я один. Подивився, що потрібно по матеріалах, і який обсяг роботи, після чого привіз своїх робітників і інструмент. Частина фірми працювала над обшивкою літака, решта залишилася в Бердичеві та продовжувала переобладнувати мікроавтобуси. Було дуже багато роботи, ми щодня працювали допізна, але за тиждень зробили. Все вийшло бездоганно. Цей літок потім неодноразово показували по телебаченню та писали про нього в газетах, він використовувався для проведення у повітрі весіль та інших святкових заходів. Після цього пішли замовлення на виїзні катери, лімузини, диско-автобуси та іншу техніку. Бралися за нестандартні роботи та виконували їх якісно та на совість. Але стартом такої різнопланової діяльності для нас став саме цей кукурузник. Я й досі підтримую дружні відносини з власником, коли почалася війна ми навіть були разом в територіальній обороні міста Одеса. Він обіймав посаду начальника гідропорту, там була можливість висадки десанту – дозволяла злітна смуга. Тоді якраз була спроба висадки десанту в Коблево, тому ми всі добровільно взяли свою особисту зброю, яка в нас була, та поїхали захищати гідропорт. Ми пробули там півтора місяця, однак ворог до нас так і не сунувся. Після цього я нарешті зміг поїхати у Бердичів, щоб допомогти чим зможу своєму місту.
– Коли ви тільки починали займатися переобладнанням, як поставилися до вас власники інших фірм, які вже тут працювали? Чи відчули вони загрозу для себе?
- Абсолютно ніякої помітної реакції не було. Думаю, багато хто мене просто недооцінив через мою молодість та брак досвіду у цій сфері. Я не мав авторитету та таких доходів, як вони. Плюс в Бердичеві був досить конкурентний ринок, роботи вистачало всім. Все змінилося, коли у сфері переобладнання мікроавтобусів настали кризові часи через різкий стрибок курсу долара. Це такий вид бізнесу, який дуже гостро реагує на економічну ситуацію у державі. Тоді почали закриватися перші великі фірми, які думали тільки про свій прибуток. Наступною стала криза, коли Віктор Янукович ввів космічний акциз на переобладнання мікроавтобусів, в результаті чого не витримали навіть ті, хто ще якось виживав. Залишилися працювати тільки одиниці. Я робив все можливе, щоб залишитись на плаву. Мені був дуже цікавий цей бізнес, я хотів працювати та зберегти робочі місця. В той переломний для багатьох момент я відкрив для себе ринок обшивки легкових автомобілів, запустив рекламу та почав активно працювати в цьому напрямку. Претяжка сідушок з комплектом карт, тонування, переклеювання стелі та обшивка керма – все це теж почало приносити дохід.
– Тільки на легкових автомобілях багато не заробиш, адже навіть новий салон не збільшує його вартість на ринку…
- Саме так, але цього вистачило, щоб втриматися спочатку. Трохи подумавши, я зрозумів, що салони мікроавтобусів та автобусів також зношуються, і з часом їх потрібно перешивати заново. Місто Бердичів випустило велику кількість мікроавтобусів, але їх салони з часом все зношуватимуться, і потребуватимуть заміни. Звичайно, тоді частина людей пішла від мене, оскільки їхні доходи суттєво впали. Але основний кістяк залишився. Фактично, ми розпочали все з нуля. Фірму потрібно було рятувати. Заїжджали легкові авто, одиниці продовжували приганяти на переобладнання вантажні мікроавтобуси.
Також я звернув увагу на великі пасажирські та туристичні автобуси, почав заходити в транспортні компанії і пропонувати наші послуги. Згодом після втечі Януковича нова влада дещо послабила вимоги до переобладнання та зробила меншим акциз, тому зараз це бізнес знову є актуальним.
– Якою була ситуація у перші місяці широкомасштабного вторгнення та чи працюєте Ви зараз?
- Коли розпочався війна, бізнес був повністю закритий. Перші місяці ми не працювали взагалі. Тільки у травні місяці пішли обережні дзвінки від клієнтів та почали заїжджати машини. Багато працівників тоді вже пішли на іншу роботу, хтось пішов служити чи волонтерити. Довелося збирати тих, хто залишився. Зараз у Збройних силах України служить три моїх колишніх працівники, ще два зварювальники, які пішли на фронт добровольцями, на жаль, загинули: перший на Харківському напрямку, другий під Бахмутом.
Хочу сказати, що досвід нашої фірми у сфері переобладнання, виявився затребуваним і під час війни. Ми постійно виконуємо різноманітні замовлення від Збройних сил України. Робимо командні пункти, пункти управління безпілотниками, спецзамовлення на техніку, яка використовується в місцях бойових дій та інше. Реалізували декілька серйозних проектів по переобладнанню автобусів на швидкі допомоги для евакуації поранених з поля бою.
Маю відповідні Подяки й відзнаки від рідних військових частин, але ніколи не виставляв їх на показ – не на часі. Зараз всі допомагають українській армії, тому це не подвиг чи досягнення, а обов’язок кожного громадянина України. Зрештою, ми всі хочемо миру та перемоги.