Упродовж року ми неодноразово розповідали про успіхи та здобутки романівських спортсменів-легкоатлетів.
Можливо, наші читачі вже звикли до новин про участь юних романівчан у чемпіонатах не лише Житомирської області, але й у змаганнях всеукраїнського масштабу. Ба більше, легкоатлети із Романова поступово привчають своїх земляків до новин із міжнародних змагань. Що б там не казали, але це успіх. Причому великий і потужний успіх не лише спортсменів-легкоатлетів, але й їхнього незмінного тренера Анатолія Сушицького. Якраз із ним сьогодні ми говоримо про деякі деталі ситуації із легкою атлетикою не лише у Романові, але й загалом у Житомирській області. Звісно ж, наш погляд стосовно можливостей і подальших кроків легкоатлетів із Романова направлений у майбутнє, але розпочинаємо розмову все ж таки із минулого.
- Отже, Анатолію Цезаровичу, вам як романівчанину, який розпочинав свою спортивну біографію тут же, у Романові, багато чого відомо, краще, аніж будь-кому, зрозуміло, як і чого можна було досягати колись, наприклад, років із двадцять – тридцять тому, а що може бути перспективою сьогодні?
- Свого часу у Романові популярність легкої атлетики була звичною, однак вона увесь час суперничала із популярністю лижного спорту, яким у нас займались дуже предметно і, можна сказати, – масово. Тут же слід зауважити і виокремити роль ентузіастів-тренерів, які присвятили цій справі усе своє життя. Старшому поколінню романівчан добре відоме прізвище Володимира Мілінчука, який прищеплював любов до спорту дуже великому гурту наших земляків.
- Ви – із цього ж гурту?
- Так, я ще у дитинстві обрав своїм професійним шляхом спортивну стежку і після навчання в Івано-Франківському технікумі фізичного виховання, а потім у стінах Київського інституту фізичної культури нікуди і ніколи не повертав, ніде себе не пробував. Як і багато випускників, розпочинав свою роботу у сільській школі, якщо конкретно – то у врублівській школі. Спорт і, зокрема, легка атлетика у Врублівці користувалися популярністю у дітей, і успіхи учнів були закономірними. З часом перебрався на педагогічну роботу до Романівської середньої школи, а постійна присутність моїх вихованців у середовищі переможців та призерів обласних чемпіонатів зумовила мою співпрацю у школах обласних осередків товариства «Авангард», а потім і «Колосу». Тому я постійно контактую із більшістю педагогів-тренерів, які виховують юних легкоатлетів нашої області.
- До речі, окрім Романова, в яких селищах та містах області популярність легкої атлетики висока або навіть – дуже висока?
- Свого часу легка атлетика мала у нашій області дуже багату географію. І знову ж таки великою мірою це пов’язано із конкретними фахівцями, які опікувалися цим видом спорту, відзначалися наполегливістю і, як правило, стабільністю. Прізвище Віктора Медведчука відоме у середовищі легкоатлетів області як представника легкоатлетичної школи Коростеня. Прізвища бердичівських тренерів із родини Лонських відомі не лише у Житомирі чи, скажімо, у Києві, але й на міжнародному рівні. Житомир свого часу був відомий школою Денісова, а прізвища таких тренерів, як Вексельман, Чернов, Євсєєва, говорять, як-то кажуть, самі за себе. Якщо говорити про конкретні міста, райцентри та великі селища, то Коростень і Бердичів практично завжди складали потужну конкуренцію легкоатлетам із обласного центру.
- Але ж і Романів у цьому рядку був присутнім фактично завжди?
- Так, звичайно! У нас завжди було кілька спортсменів, які нічим не поступалися своїм суперникам на рівні обласних змагань. Це тоді, коли змагання із легкої атлетики, багатоборства ГТО були популярними і збирали сотні учасників. Проте Романів добре запам’ятався успіхами Аліни Повійчук, Оксани Черкавської, Олександра Матата, Влада Струтинського, Назара Самчука, сестри і брата Ковальчуків. Якщо брати суто сімейні традиції, то тут можна назвати легкоатлетів із сім’ї Капінусів, які й досі, як кажуть, у строю. Загалом легка атлетика у Романові має гарні здобутки, пристойні результати, і на рівні області нас також вважають гідними суперниками. Скажу більше, низка вихованців легкоатлетів із Романова завжди були фаворитами на рівні області, а тому неодноразово виступали на всеукраїнських змаганнях. В принципі, і сьогодні ми маємо таку ж картину, а недавні виступи наших земляків, юних романівчан, говорять самі за себе.
- Наскільки сповна реалізовується потенціал юних романівських легкоатлетів?
- Тут однозначно і точно відповісти важко. Адже потенціал, про який ви запитуєте, не з’являється сам по собі. Його треба створювати. Із відбору кращих дітей, із плекання та підтримки їхнього бажання постійно працювати над собою. Легка атлетика – дуже цікавий, але водночас і насамперед важкий вид спорту. Тут увага до спортсмена, до його тренувального процесу особлива. Вона дуже індивідуальна, а успіх приходить до тих, хто проявляє наполегливість, волю і навіть мужність. Звісно ж, сьогодні розмах та масштаби популярності легкої атлетики, наприклад у нас у Романові, вже далеко не ті, які були колись. Не буду заглиблюватися у так звані солодкі спогади, але свого часу легкою атлетикою у нас займалися не лише діти і з Романова, але й жителі кількох сіл колишнього Романівського району. Приїздили на тренування і досягали гарних результатів. Сьогодні успіх і стабільність у легкій атлетиці продукуються системною роботою. У нас, у Романові, досі є непогані умови для занять і для досягнення плідних результатів юними легкоатлетами. Звісно, найкращий варіант для розвитку виду спорту досягається тоді, коли він перебуває під егідою дитячо-юнацької спортивної школи. Бо інакше все залежить від багатьох інших факторів, які можуть бути сприятливими, а можуть і не бути. Хоча результати наших чемпіонів, які сьогодні вже опинилися на старті свого самостійного життя, переконливо доводять, що ми працювали плідно, ефективно і недаремно. І Вікторія Бондарєва, і Роман Цьомик, які сьогодні виступають під прапорами збірної України, стали символами романівської школи легкої атлетики. Втім, про те, що успіхи наших вихованців-чемпіонів не є чимось випадковим чи епізодичним, говорять результати наших наймолодших вихованців. Можу сміливо стверджувати, що естафету того ж Романа Цьомика, який відтепер вже буде студентом, підхоплює Ілля Тишкевич. Причому підхоплює впевнено, демонструючи дуже пристойні результати. А Іванна Никодюк, Юлія Дейсан, Аня Рудик сьогодні переконливо доводять своє право бути серед найкращих юних легкоатлеток Житомирщини. Втім, хвалити їх ще ранувато, бо попереду у них дуже багато роботи. Однак я переконаний, що вони мають усі підстави досягати плідних результатів. Хоча якщо говорити про великі чи визначні результати, то вони досягаються за допомогою підтримки спортсменів на багатьох етапах їхньої підготовки. Успіх має бути закономірним, а не результатом певного чуда чи випадково щасливого або вдалого збігу обставин. Але слід розуміти, що ми й досі, під час будь-яких змагань, на стадіонах Львова, Івано-Франківська, Луцька чи Чернівців представляємо не лише Житомирщину, а найпершим чином – саме Романів. Про наше селище знають і говорять якраз тоді, коли наші легкоатлети піднімаються на п’єдестал пошани після вдалих виступів і здобутих перемог. Діти, до речі, пишаються своїм рідним містом і з гордістю кажуть, що вони – романівчани.
Джерело: https://zt.20minut.ua/